Жителі Дніпра поділилися, як їхнє життя змінилося за три роки війни (ФОТО, ВІДЕО)

Жителі Дніпра, незважаючи на постійну небезпеку, продовжують жити, працювати, виховувати дітей і допомагати нашим захисникам, передає "Відомо".

Ми запитали думку людей в річницю початку війни, які у них думки, переживання і яким вони бачать майбутнє України.

"Коли пролунали перші вибухи, для всіх українців, як і для мене, це був страх, тому що ми не розуміли, що відбувається, як далі жити? І взагалі, чи будемо ми живі і живі наші рідні?" Життя моєї родини змінилося з повномасштабного вторгнення росії в Україну, адже дуже близьку нам людину довелося перевезти з окупованої території до Дніпра. Це дійсно сталося, і ми дуже раді, що вона тепер з нами. Це важко, але важко не тільки нам. Трудно близьким родичам, які покинули свої домівки і які за три роки війни ще не змогли звикнути до того, що вони не вдома. Я дійсно це відчуваю по своїм близьким, які переїхали з окупованої території, але ми тримаємося. В перемогу, звичайно, вірю. Без віри жити дуже важко. Тому що, коли ти віриш у світле майбутнє, у тебе є промінь надії", - сказала Наталія Архієрейська, декан фінансового факультету УМСФ.

Багатьом людям довелося покинути рідні міста.

"Наше життя дуже змінилося з повномасштабного вторгнення, і тому ми були змушені переїхати з Бахмута до Дніпра. Дуже важко, дуже сумно через великі втрати, але є позитивні моменти - це стало стимулом для пошуку нової роботи, вивчення англійської мови, наприклад. І зараз ми віримо у перемогу, дуже сподіваємося, що вона буде якнайшвидше. Але, на жаль, все більше задумуюсь, що після перемоги буде і як нам жити далі?", - сказала переселенка з Бахмута, Валерія.

Для багатьох мрія – повернутися до звичного мирного життя.

"Як почалася війна, ми зрозуміли, що потрібно цінувати те, що у нас є. А саме українську мову, традиції. Ми потроху повертаємося до цього, намагаємося передати нашій дитині, що українська мова - це важливо, традиції також. І хочемо, щоб інші українці, нарешті, переходили на українську мову, і ми підтримували її. Звісно, ми віримо у перемогу. Мрія нашої дитини - щоб закінчилася війна і відкрилися наші садки", - сказала жителька міста Тетяна.

Є що сказати і побувавшим на фронті, які захищали країну з зброєю в руках.

"З початку повномасштабного вторгнення моє життя змінилося кардинально, скажімо так. Тому що 25 лютого 2022 року я вже був у лавах Збройних Сил України. Спочатку я не розумів, куди я піду, ким я буду. Але точно знав, що нам потрібно захищати свою країну. З цього все ми й почали. У 2023 році в середині червня я отримав поранення від танкового снаряда, уламок перебив мені руку, пробив грудну клітку, після чого я був евакуйований.

Я вірю у перемогу, бо правда завжди перемагає, світло завжди перемагає. Знаю, що ми стоїмо на стороні світла і правди, тому за нами перемога. Щоб перемогти у війні, Україні, по-перше, потрібно єдність. Потрібно стояти на своєму до кінця, на своїй землі, на своїх принципах, на правді і на нашому славному українському дусі, який у нас всередині і дає нам можливість не опустити руки", - сказав Станіслав Ралдугін, ветеран ЗСУ.