Вікторія Гранецька: містика у житті і творчості
VIN TOP

КУЛЬТУРА

Вікторія Гранецька: містика у житті і творчості

Доброго дня, дорогі читачі. Сьогодні у нас в гостях відома вінницька письменниця Вікторія Гранецька.

Фото Влада Сорда.

Доброго ранку, пані Вікторія, дякуємо за Ваш візит до редакції.

Розкажіть, будь ласка, трохи про Ваше походження. Де народились, виховувались?

Я родом із мальовничого села Юрівка, що на Вінниччині. Виховувалась у польсько-українській родині, тож шаную звичаї обох сторін. Закінчила місцеву школу на відмінно, саме завдяки шкільним урокам літератури сформувалась моя мрія писати книги. З цією мрією поїхала підкорювати місто.

Яку освіту Ви здобули, чим займались по завершенні навчального закладу?

Скільки себе пам’ятаю, завжди хотіла здобути фах філолога. Мені здавалося, це прямий шлях до письменництва, проте склалося так, що я вступила на практичну психологію у Вінницький педагогічний університет ім. М. Коцюбинського. Вже згодом зрозуміла, що психологія — то не моє покликання, змінила безліч професій та місць проживання — працювала офіціанткою, рекламним агентом, продавала косметику, доглядала за маленькими дітьми, була консультантом у музичному магазині, потім почала на практиці вивчати журналістику — влаштувалась коректором в газету для російськомовних емігрантів Каліфорнії та Філадельфії, за кілька років — журналістом/редактором рубрики «Культура» в одному з вінницьких ЗМІ, пізніше — літературним редактором глянцевого журналу. Із журналістикою теж склалися непрості стосунки — якщо спочатку я вірила, що ця робота наближає мене до літератури, то життя показало, що художні твори та публіцистика не мають нічого спільного. Зате яке то було задоволення — звільнитися і нарешті почати писати роман! За кілька місяців я вже мала готовий рукопис. Та й життєвий досвід, набутий на різних роботах, вельми став у нагоді. А тонкощі української філології я вже опанувала самостійно — знову ж таки, на практиці, а не в навчальних аудиторіях.

Фото Людмилы Зіневич.

Коли відбувся Ваш літературний дебют?

Дебютувала у прозі порівняно пізно — мені було тридцять років, коли мій перший роман «Мантра-омана» отримав гран-прі літературного конкурсу «Коронація слова» і вийшов друком у харківському видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Того року у фінал «Коронації слова» потрапило чимало рукописів відомих і талановитих письменників, конкуренція була серйозна, проте журі віддало перше місце дебютному роману невідомого автора, як згодом з’ясувалося (усі твори були підписані вигаданими псевдонімами, цього вимагають правила конкурсу, аби поважні імена не впливали на рішення суддів). Мій роман-переможець наробив чимало галасу у читацьких колах — ним щиро захоплювались, не менш щиро його критикували. Завдяки цьому книга не пройшла непоміченою, а це і є завдання максимум для кожного дебюту — запам’ятатися й зібрати аудиторію для наступних книг автора. «Мантра-омана» з цим упоралася, тож я вдячна своєму найпершому неідеальному роману за те, що маю змогу писати й далі видаватися.

Як склалась Ваша доля після успішної презентації Вашої першої книги?

Упродовж наступних двох років займалася громадською діяльністю, долучалась до різноманітних соціально-культурних проектів («100 книжок для сільських бібліотек», «Сучасне Епатажне Креативне Слово», «Письменницькі спогади»). Мала кілька публікацій у жанрі малої прози (есей «Симфонія № 38» в альманаху «Експрес Молодість», новела «Закохане місто» на шпальтах «Літературної України»), згодом ці оповідання увійшли до одного з моїх наступних романів. Завдяки лауреатству двічі побувала в основному складі журі конкурсу «Коронація слова», що також стало цікавим досвідом для мене. І, звісно, писала новий роман. Тож у червні 2013 року в «Клубі сімейного дозвілля» вийшла моя друга книга — фантастична антиутопія «ТІЛО™».

Фото Ольги Мірошниченко.

Так, до речі, про роман «ТІЛО™», це найуспішніша книга Вашого авторства?

Можливо. Книга якось одразу сподобалася критикам та читачам, потрапила у десятку фіналістів Міжнародної премії ім. О. Ульяненка, до шорт-листа Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року’2013», а згодом — і до списку «80 кращих українських книжок останнього десятиліття». Наразі ж, за побажанням моїх читачів та видавців, пишу продовження цього роману. Плануємо перевидати першу частину в новій авторській редакції і розповісти, що ж далі сталося з улюбленими героями. Писати продовження непросто, адже постійно думаєш про те, щоб не розчарувати читачів, позаяк історія уже прочитана, відтак належить їм більше, ніж мені.

Як і коли до Вашого життя увійшла поезія?

Вельми і вельми несподівано. Одного вечора відчула неримовані рядки і просто записала їх. Це повторювалося протягом двох років, аж доки того неримованого не назбиралося на збірку. Таке несподіване захоплення принесло мені диплом лауреата VІІІ Всеукраїнського поетичного фестивалю «Підкова Пегаса-2015» та лауреатство у Міжнародному поетичному конкурсі від журналу «Склянка часу*Zeitglas». А наприкінці минулого року мій чоловік переконав мене, що треба видавати поетичну книжку. Так виник мій особистісний «Спротив речей» — коли поезія навідує переконаного прозаїка, звільняється час і місце для експериментів у творчості.

Який рік у Вашому житті був сповнений творчих відкриттів?

Щороку відкриваю для себе щось нове у творчості. Окрім поезії, це художня публіцистика: приміром, 2015 року долучилася до започаткованого «Коронацією слова» проекту «Воскресіння Розстріляного Відродження» з літературознавчим нарисом «Корабель Юрія Яновського». Згодом почала писати коротку прозу, взяла участь у Міжнародному фестивалі оповідання «Intermezzo», відтак захопилася оповіданнями — тож у вересні 2015 року вийшли друком українська та англійська версії мого оповідання «Емігрантка» у складі двомовної збірки есеїв та оповідань «Україна в мені». Наступне оповідання «Остання жінка на Землі» опублікували в літературно-мистецькому журналі «Дніпро» (а зараз маю десь півтора десятка оповідань — вистачить на авторську збірку). Восени 2015-го у київському видавництві «Нора-Друк» вийшов «Щасливий» — мій третій роман, створений на основі дивовижної реальної історії, що трапилася у Вінниці (доти я не ризикувала працювати з живими людьми та їхніми історіями). Цей роман писався особливо складно, проте воно того вартувало — цьогоріч книга увійшла до шкільної програми, її вивчатимуть у школах. А я тим часом захопилася співавторством — маю новий роман та оповідання, написані разом з іншими авторами.

З якими Вашими літературними новинками вже можна ознайомитись?

Це, власне, роман «Дім, у котрому заблукав час», створений у співавторстві з львівською письменницею Анастасією Нікуліною та вінницькою поеткою Мариною Однорог. Роман вийшов у вересні 2017 року в харківському видавництві «Фоліо». А найновіша із виданих книг — поетична збірка «Спротив речей», що з’явилася в листопаді минулого року завдяки видавничому проекту «Книгарня першодруків ім. Швайпольта Фіоля». Це теж своєрідне співавторство — цього разу з художницею Альбіною Стафійчук, яка працювала над обкладинкою та робила малюнки до кожного розділу, — відтак маю свою першу ілюстровану книгу. Також у рамках благодійного проекту готується до друку оповідання «Янгол-управитель», написане у співавторстві з моїм чоловіком Владом Сордом.

Фото Натали Гурницьки.

Як Ви познайомились зі своїм майбутнім чоловіком?

Це геть неймовірна, майже романна історія, котру ми, напевне, ще не раз переповідатимемо. Із Владом мене познайомила моя сестра Оля, вона військовослужбовець, досі перебуває на Сході. Так от, 2016 року під час однієї з телефонних розмов Оля обмовилась, що в них на позиції є хлопець, який пише вірші. Звісно, мені стало цікаво. Невдовзі він зателефонував, згодом надіслав свої тексти. Вразило, які потужні речі пише така молода людина про війну, тож я подумала — це неодмінно має вийти книжкою. Видавати зголосився київський літератор Сергій Пантюк (він на той час спільнокоштом уже опублікував кілька поетичних збірок наших воїнів).

Розкажіть, будь ласка, детальніше про видання збірки Влада Сорда?

Менш ніж за два тижні нам вдалося зібрати у соцмережі кошти на видання книги. Дуже багато людей відгукнулося, особливо допомогли митці з Івано-Франківська — поет Богдан Томенчук та письменниця Ольга Деркачова, які не лише надіслали левову частку коштів з продажу книг пана Богдана, а й написали чудові відгуки на обкладинку. Я редагувала тексти, пан Сергій виконував усю технічну роботу, а ось малюнок на обкладинці та внутрішні ілюстрації — робота Влада, який виявився ще й цікавим художником. Так нашими спільними зусиллями побачила світ його дебютна поетична збірка «Трансгрес(і)я».

Як між вами із Владом спалахнуло кохання і хто перший зізнався у почуттях?

Як зараз пригадую, не докладала жодних зусиль, аби сталося це кохання. У нас були винятково робочі стосунки, коли ми працювали над виданням книги. Згодом ці стосунки стали дружніми, ми вже могли говорити не лише про книгу, а й про все на світі. З’ясувалося, у нас чимало спільного — обоє з дитинства маримо літературою, любимо читати, обожнюємо котів (мабуть, коти таки зіграли тут ключову роль, у мене вдома на той час їх було четверо, у Влада — тринадцятеро). Я переконана: людина, котра шанує котячих, варта найвищої довіри. А після київської презентації, котру ми ввечері відзначили у колі його друзів, Влад несподівано освідчився без слів — просто обійняв і поцілував мене. Це було наприкінці листопада 2016 року. На день закоханих наступного року ми справили заручини, а в червні 2017-го одружилися, невдовзі святкуватимемо першу річницю.

Як подружнє життя впливає на Вашу творчість? Цікаво, чи присвячують обоє талановитих людей один одному вірші?

Чоловік уже має кілька нових поезій, написаних для мене, я ж присвятила йому свою збірку віршів — тому що без нього ніколи б не наважилася на цю книгу. Творчість нас поєднує, ми найперші читачі і критики одне для одного. Певна річ, спочатку ми не знали, як нам писатиметься вдвох, проте потім виявилося, що можемо годинами працювати, сидячи поряд в одній кімнаті, не заважаючи й не відволікаючи одне одного від роботи. Потім зазвичай я редагую його тексти, а Влад допомагає мені з фактажем, коли йдеться про «чоловічі» епізоди в романах чи оповіданнях. Віднедавна й презентуємося тільки разом, маємо власну авторську програму «Поетичний діалог». А нещодавно потай від мене Влад подав мій «Спротив речей» на поетичну премію «Золотий кларнет», я про це дізналася, лише коли вивісили списки фіналістів, була надзвичайно зворушена такою турботою.

На цьому завершуємо! Дякуємо за неймовірно захоплюючу і щиру розмову.

 

ИСТОЧНИК: САЙТ VIN TOP http://vinnitsa.top

 

 

Оставить комментарий

Петиції і новини

Кожен бажаючий може опублікувати свою новину або петицію на сайті.

ДОБАВИТЬ