VIN TOP

КУЛЬТУРА

Влад Сорд (Стафійчук) - автор гімну бригади у виконанні рок-гурту «Тінь Сонця»

Доброго дня, дорогі друзі! Сьогодні до нашої студії завітав поет та воїн — Влад Сорд (справжнє прізвище — Стафійчук), з яким ми поведемо мову про мужність і лірику.

Доброго дня, Владе, Дякую, що звітали до редакції.

1. Розкажіть, будь ласка, про своє походження? І чи з дитинства почалось Ваше віршування?

Я народився рівно опівночі з 21 на 22 липня в с. Рудниця на Вінниччині. Наполовину українець, наполовину норвежець — з дитинства ношу довге волосся, як данину предкам-вікінгам. Виріс в рудницьких лісах, «харчуючись» книгами та норвезькими легендами, які мені розповідав дід. З одинадцяти років почав писати вірші та прозу з власних снів.

2. Яку освіту Ви здобули?

Навчався у Кримському юридичному інституті Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого.

3. Як склалась Ваша доля доля після отримання вищої освіти?

З початком подій на Майдані приїхав у Київ, вступив до загону «Вікінги», став активним учасником Революції Гідності. З 2014 року зі зброєю в руках захищаю Україну на Сході під позивним «Змій». Воював у лавах Правого Сектору, батальйонах «Азов» та ОУН, побував у найгарячіших точках Донбасу — від Слов’янська до Пісків та шахти Бутівка. З жовтня 2015 року служив за контрактом у складі 93-ї ОМБр в артрозвідці на Луганському напрямку, нині – виконую обов’язки прес-офіцера бригади.

4. Цікаво почути історію Вашого життя на Майдані? І також, як Ви потратили у горнило війни?

Свого часу поїхав з однодумцем у Київ дізнатися правду про Майдан; дізнався і настільки нею переповнився, що покинути уже не зміг. Під час сутичок на Грушевського нас помітили хлопці з Правого Сектору, запросили в організацію та запропонували жити на п’ятому поверсі будинку Профспілок. Так сталося, що разом із хлопцями, з якими ми боролися проти Януковича, «Беркуту» та тітушок, я вирушив захищати країну в складі Добровольчого Українського Корпусу, щойно почалась війна. Першим серйозним бойовим виїздом вважаю Іловайськ, де я був у складі зведеного загону секретчиків стрільцем дальнього бою й потім отримав травму спини. Щойно більш-менш став на ноги – поховав одного з кращих друзів, що загинув підчас оборони ДАП’у, Сергія Табалу, наймолодшого «кіборга». Потім уже були Піски під Донецьком, в складі батальйону ОУН, де спільно із ЗСУ ми знищили передовий ворожий блокпост, вже за вивіскою «Донецьк». Далі надійшов час мені та хлопцям уже легалізуватися й ми спробували піти в Азов, проте зрозумівши, що нацгвардія на той час практично припинила активно воювати, змінили рішення та пішли в 93-тю ОМБр. Так я опинився на Бутівці, шахті в передмісті Донецька, на якій провоював незабутніх шість місяців. Згодом, після ротації бригади, нас перекинули на Луганський напрямок і так я опинився в Кримському. На той час мене, гранатометника, забрали з піхоти й перевели в артилерійську розвідку. Тож змушений був освоїти багато нових військових дисциплін, з якими раніше й не стикався. Наприклад, працював на американській станції AN/TPQ-48 та був оператором БПЛА. Кожне з моїх татуювань хоч і має смислове та сакральне значення, але присвячені вони гарячим точкам, де я встиг побувати. Вважаю, це символічно – аби ніхто ніколи не забував.

4. У Вас уже є видані книги? Якщо так, то розкажіть їх історію?

Наприкінці 2016 року вийшла «Трансгрес(і)я» — вийшла моя дебютна книга, до якої увійшли вибрані вірші різних років українською та російською мовами. Це філософські, психологічні, езотеричні тексти про війну, революцію, любов та боротьбу за свободу. Книга була успішно презентована у Львові, Києві, Харкові, Вінниці, Івано-Франківську, Чернігові.

 

5. Як виник Ваш позивний?

Щодо позивного – окрема історія! Коли нас привели на п’ятий поверх Профспілок, один з командирів наказав обрати собі псевдо (позивні). Недовго думаючи, я взяв позивний «Данте» – за ім’ям одного з моїх улюблених письменників Данте Аліг’єрі. На жаль, дивним чином ніхто не міг запам’ятати таке коротеньке псевдо, а так як згодом я став подекуди потрібен, хлопці відшукували мене за характерними ознаками. Тоді я мав ремінь із пряжкою у вигляді змія, що оплітає клинок, дуже феєричну. От і кликали: «А знайдіть отого дядька зі змією на пряжці». Довго ж, правда? От і скоротили до «покличте Змія». Так уже воно історично склалося)

6. Знаю, що Ви пишете вірші по-особливому. Розкажіть будь-ласка, про це.

Мені стала снитись поезія в 11 років. Мої рукописи не схожі на інші чернетки. Це сторінка, де практично без жодної помилки, з розділовими знаками та ритмом, записано все. Мені сниться не сам вірш, не фізичне його уособлення, а образи. Я моментально прокидаюсь і записую. Раніше снились частіше, зараз не так часто. Бувають такі «загострення», що сняться мені образи віршів кожну ніч. Разом з тим у мене є вірші, які я пишу сам, свідомо. Щоправда, ці твори даються важко і над ними важче зосередитись.

7. Цікаво почути саме про це розмежування: які вірші пишуться на свідомому рівні, а які — на підсвідомому?

Вірші про війну, які більш реальні і у яких менш розмиті образи, це якраз написані мною самим. Менш реальні твори, на кордоні з містичним і напівсонним, – це ті, які я взяв зі снів. Мені взагалі здається, якби люди не були обмежені своїми шістьма чуттями, то я бачив би свої вірші з дуже важкою енергетикою. І мені важко її генерувати самому, не беручи зі снів.

8. У Вас дуже цікава, майже екзотична зовнішність. Чим Вам подобається носити довге волосся і чи не заважає Вам іноді така зачіска?

Так, у мене нетипова для армії зачіска – довге волосся, яке я збираю у хвіст. Але обрізати його я не збираюсь. За однією з родинних гілок я – наполовину норвежець і довге волосся – данина предкам-вікінгам. Довге волосся ношу з дитинства. Ніколи його не обрізав. Мій дід по маминій лінії – норвежець. Волосся і борода не раз займалися на Майдані біля барикад, але й це не стало причиною обрізати їх.

9. Ви завжди робите акцент на своєму норвезькому походженні. Отож, яких традицій Ви дотримуєтесь? Яку країну вважаєте рідною?

Я прив'язаний більше до норвезьких традицій, ніж українських, оскільки більший вплив на мою свідомість справили норвезькі легенди, які розповідав дід. Вони почали формувати мій світогляд, а закінчили – книги, ліси і самотність. Я – наполовину українець, наполовину норвежець. І це не можна роз'єднати. Але я народився на українській землі і вважаю її своєю, тому і відстоюю її.

10. Які у Вас стосунки з керівництвом та побратимами?

Кажуть, пропорційно з тим, як падає репутація серед керівництва, зростає авторитет серед побратимів. В мене нехороша репутація серед верхів Правого сектору. Коли вже в його складі поїхали на передову, наш комбат «Чорний» негарно висловився про мого товариша «Сєвєра», після того, як він загинув. Сказав, що той був ніким. І в мене впала клямка. Я кинувся на нього, мене ледве стримали. За ноги тримали побратими, а за плечі – його охорона.

Фото Фёдора Фрунзе.

11. Ви хочете сказати, що у Вас погана репутація? І чому так склалось у Вашому житті?

 

Моя репутація почала стрімко падати ще за часів Майдану, бо про мене ніхто нічого не знав. Наприклад, вночі я полював на тітушок. Але ніхто з побратимів про це не знав. Потім нізвідки в мене з'явилася гвинтівка 1939 року. Не скажу, де її взяв, але вона в мене була. Я розумію, що це усіх напрягало. Також зіпсована репутація у бійця серед командування армії. Я часто стрибаю через голову. Намагаюсь зробити щось корисне, адекватне, але для цього треба порушити армійські правила. Це не означає, що я не слухаю накази, я їх слухаю і стараюсь виконати якомога краще. Але при цьому встигаю робити і щось паралельно

 

12. Процитуйте один із своїх віршів. З тих, що дійсно любите і знаєте без всіляких записників?

Сліди маленьких котячих лапок
На сніжній ковдрі полів Донбасу.
Від куль сильніший лиш натиск часу -
Проходить присмак, минає запах
І слабне пам’ять. Та не у всьому;
Котячі лапки – це там, де вдома.

І що ж насправді там гідне жа́лю?
Ці терикони, що тхнули падлом?
Селян місцевих брудні «оскали»?
Дороги з вирвами до шпиталю?
Я цим гидую. Набив оскому.
Котячі лапки – це там, де вдома.

Тут хо́джу по́між мерців беззубих,
Стискаю мовчки руків’я зброї.
Кого ж тут ро́дить і чим тут по́їть
Земля й колгоспи, заводи, клуби?
Яскравий спогад. Свинцева втома.
Котячі лапки – це там, де вдома.

Гачок під пальцем, хай стане тихо,
Бо кожен постріл - мені муркує.
Війна ж триває, війна ж існує,
Таке людинне стихійне лихо…
То мій до щему єдиний спогад:
Котячі лапки – це там, де вдома.

 

Фото Вікторіи Гранецьки.

13. Ви захищаєте Україну від агресора не тільки зі зброєю у руках, але й у рамках інформаційної протидії. Розкажіть, будь ласка, про цей аспект Вашої діяльності трохи детальніше.

Беру активну участь у інформаційній протидії агресору, популяризації Збройних Сил України. Створив десятки статей, присвячених боротьбі за державний суверенітет та територіальну цілісність України, також – автор слів нового гімну бригади у виконанні рок-гурту «Тінь Сонця» та один з розробників нової символіки 93 ОМБр.

14. Ваша активна громадська позиція, мужність відзначені якимось чином?

Нагороджений Пам’ятним нагрудним знаком «93-тя окрема механізована бригада», знаком гвардії, медаллю «Учасник АТО», орденами «Гідність та Воля» й «Орден Слави» від КМДА, почесними грамотами.

 

15. Який Ваш сімейний стан?

Влітку 2017 одружився з відомою українською письменницею Вікторією Гранецькою за слов’янсько-скандинавським язичницьким обрядом.

На цьому ми завершуємо розмову! До побачення, до нових і змістовних зустрічей!

ИСТОЧНИК САЙТ VIN TOP http://vinnitsa.top

 

Оставить комментарий

Петиції і новини

Кожен бажаючий може опублікувати свою новину або петицію на сайті.

ДОБАВИТЬ